Ніхто не забутий, ніщо не забуте…

  • 0
  • 748
    Подiлитися:

Подiлитися:

На жаль, настав той час, коли серед нас уже немає учасників бойових дій періоду Другої світової війни, вони відійшли у вічність. Але кожного року, у День пам’яті та примирення та День Перемоги ми згадуємо їх із вдячністю  за ту жертовність, яку вони винесли, подарувавши нам мирне життя.

Нововодолажчани брали участь в усіх великих і малих битвах на фронтах Другої світової. Кожен із них – герой. Сьогодні ми хочемо згадати нашого земляка, Героя Радянського Союзу, але колишнього. Дмитро Макарович Штода (1919 – 2004).

Заслужену високу державну нагороду Герой носив не довго. З відомих нам обставин, але невідомих причин, Дмитра Макаровича позбавили звання.

Народився він у селі Рокитне Нововодолазького району Харківської області у родині робітника. До війни закінчив 7 класів. У жовтні 1939 року Нововодолазьким РВК був призваний до лав Червоної Армії. З листопада 1939 по 25 березня 1940 року брав участь у фінській кампанії.

З початком німецько – радянської війни воював на Південно-Західному фронті. 8 травня 1943 року отримав тяжке поранення в голову та ногу. Лікуватись довелося довго. Лише у червні 1944 року зміг повернутися у стрій. Сержант Штода був зарахований командиром відділення 2-ї стрілецької роти 244-го стрілецького полку 41-ї стрілецької дивізії 25-го стрілецького корпусу 69-ї армії 1-го Білоруського фронту. Відзначився вже у перших боях на території Польщі при форсуванні ріки Західний Буг. У ніч на 21 липня сержант Штода зі своїм відділенням першим уплав переправивсь через річку Західний Буг у районі села Дубенка (Люблінське воєводство, Польща). Бійці, діставшись до ворожих траншей, закидали противника гранатами. Закріпившись на позиціях, прикривали переправу взводу, відбили кілька контратак противника. Коли був убитий командир взводу, сержант Штода прийняв командування підрозділом на себе, він підняв взвод в контратаку і вибив противника з пануючої висоти. Більше 6 годин бійці тримали оборону до підходу основних сил батальйону, відбивши три контратаки гітлерівців. Противник залишив на полі бою десятки загиблих солдат і офіцерів.

За цей бій Штода був нагороджений медаллю «За відвагу» і представлений до звання Героя Радянського Союзу. Указом Президії Верховної Ради від 24 березня 1945 року сержант Дмитро Штода за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу та героїзм» був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Висока нагорода була вручена герою 30 квітня 1945 року в Кремлі. Але носив він це звання недовго.

Наприкінці війни старший сержант Штода був направлений на навчання у 2-е Горьківське танкове училище, яке з травня 1945 року було дислоковане у місті Проскурів, що на Хмельниччині. 15 липня 1945 року він, у стані алкогольного сп’яніння спровокував бійку з патрулем комендатури й відкрив стрільбу з пістолета. 5 серпня 1945 року на ринку в Проскурові, також у стані алкогольного сп’яніння, посварився з торговцями та відкрив стрілянину, застреливши жінку і тяжко поранивши інваліда війни, який помер від ран у лікарні. 19 вересня 1945 року військовий трибунал Проскурівського гарнізону засудив Штоду за статтею 70 частини 3 КК УРСР до 10 років позбавлення волі.

Указом президії Верховної Ради СРСР від 30 березня 1950 року за проступки, що порочать звання орденоносця, згідно з «Загальним Положенням про ордени СРСР», Штода Дмитро Макарович був позбавлений звання Героя Радянського Союзу і медалі «За відвагу».

Після відбуття строку у виправно- трудовому таборі, Дмитро Макарович повернувсь у рідне село. Працював електриком у Харкові на Південній залізниці. Одружився, його дружина, Клавдія Іванівна, викладала хімію у Рокитненській школі. Виростили сина, який закінчив військове училище і жив на території Росії. З батьками майже не спілкувавсь. Тому, коли померла дружина, Дмитро Макарович залишивсь один.

Останні роки свого життя він провів у притулку у Зміївському районі Харківської області. Помер у 2004 році, там і похований.

У 1985 році отримав орден Вітчизняної війни ІІ ступеня.

За матеріалами книги Т.В. Кобзева, О.В. Дьякова «Вогненні роки:Нововодолажчина у Другійсвітовійвійні». – Харків, 2017.

Закінчив своє земне життя Д.М. Штода не на своїй, рокитненській землі, де народився і проживав у післявоєнні роки, і похований також не там.

Може, прийшов уже час «повернути» колишнього учасника війни додому та перепоховати на Миколаївському цвинтарі у Новій Водолазі або на його батьківщині – у Рокитному? Знаємо, що питання про перепоховання не один раз піднімалося. Але нічого не змінилося.

  • 0
  • 748
    Подiлитися:

Залишити коментар

avatar