РОЗПОЛОЖЕННЯ
Селище міського типу Нова Водолага знаходиться на березі річки Вільхуватка, вище за течією примикає село Новоселівка, нижче за течією на відстані 2 км розташовані села Вільхуватка та Щебетуни. До селища примикає село Просяне. Поруч проходить автомобільна дорога М18. Через селище проходять автомобільна дорога Т1901 і залізниця (станція Водолага). До селища примикає кілька лісових масивів (дуб).

Історія
Роком заснування слободи Нова Водолага («адалага» у перекладі з тюркської — «господар чистих вод») офіційно вважається 1675. Засновником вважається харківський полковник Григорій Донець в честь якого було перейменовано одну з центральних вулиць Леніна у зв’язку з декомунізацією в Україні.
Нова Водолага розташована в долині річки Вільхуватка (басейн Сіверського Дінця). З історико-філологічних джерел відомо, що іменник — назва Водолага зустрічається з кількома прикметниками, утворюючи словосполучення — назви поселень (Стара Водолага, Нова Водолага, Мала Водолага). Згадки про них можна знайти вже в XVI—XVII столітті.
Козацькі родини, переселенці з Наддніпрянщини та Правобережної України, які рятувалися від Речі Посполитої, колонізували Дике Поле, давши потужний розвиток Новій Водолазі, яка вигідно лежала на Муравському шляху. І навіть тут жителі слободи чимало терпіли від татарських нападів. В історичних документах є свідоцтва про те, що в 1689 році татари напали і зруйнували Нову Водолагу, погнали людей в неволю. У 1694 році Нуррадин-султан з 15-ти тисячною ордою татар та загоном яничарів грабує й розоряє обидві Водолаги — Стару й Нову. В кінці 70-х років XVII століття були збудовані фортеці так званої Нової лінії (1679–1680 рр.)
1724 року у Новій Водолазі налічувалося 382 двори, а 1730 року у слободі мешкало 4900 жителів. 1732 року тут було дві церковно-парафіяльні школи, а 1749 року відкрили слов'яно-латинське училище. В містечку діяла ратуша, що користувалася власною печаткою з гербом. В адміністративному відношенні Нова Водолага належала до Харківського козацького слобідського полку.
1775 року Нова і Стара Водолаги, Караван були приєднані до Азовської губернії. Жителі Нової Водолаги займалися вичинкою шкір, виготовленням лимарських виробів, пошивом взуття, одягу і головних уборів, винокурінням, садівництвом та гончарним промислом. Також активно розвивалося домашнє виробництво знарядь сільськогосподарської праці, столярних та бондарних виробів. За свідченнями істориків, у 1780 році в слободі було 18 кузень й 34 винокурні.
На базі родовища цінної глини розвивалось гончарне виробництво. Високоякісний з художнім оздобленням посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.
З другої половини XVIII сторіччя на Слобожанщині розвивалось шовківництво, центром якого стала Нова Водолага. Тут був збудований завод, який мав приміщення для розведення шовкопрядів і устаткування для мотання шовку.
1773 року за наказом Катерини ІІ у Новій Водолазі було створене губернське управління по шовківництву, 1800 року його ліквідували та створили інспекцію по шовківництву для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції знаходилось 23 плантації.
1835 року внаслідок сильних морозів загинули тутові дерева, шовківництво занепало, але слобода продовжувала розвиватися.
За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Нововодолазької волості Валківського повіту, мешкало 6736 осіб (3256 чоловічої статі та 3480 — жіночої), налічувалось 898 дворових господарств, існували 2 православні церкви, богодільня, поштова станція, училище, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари.
Станом на 1885 рік у колишній державній слободі мешкало 6767 осіб, налічувалось 1159 дворових господарств, існували 3 православні церкви, школа, богодільня, поштова станція, 3 постоялих двори, 4 лавки, відбувались базари по неділях, 4 ярмарки на рік.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 8360 осіб (4163 чоловічої статі та 4197 — жіночої), з яких всі — православної віри.
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 8408 осіб.
На початку XIX століття в кустарній промисловості Нової Водолаги значне місце займала переробка тваринних жирів.
Нова Водолага також славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках XIX століття, коли в зв'язку з появою залізниці чумацтво почало занепадати, місцеві мешканці не припиняли зв'язків з Кримським півостровом.