Нова
Водолага

РОЗПОЛОЖЕННЯ

Селище міського типу Нова Водолага знаходиться на березі річки Вільхуватка, вище за течією примикає село Новоселівка, нижче за течією на відстані 2 км розташовані села Вільхуватка та Щебетуни. До селища примикає село Просяне. Поруч проходить автомобільна дорога М18. Через селище проходять автомобільна дорога Т1901 і залізниця (станція Водолага). До селища примикає кілька лісових масивів (дуб).

Історія

Роком заснування слободи Нова Водолага («адалага» у перекладі з тюркської — «господар чистих вод») офіційно вважається 1675. Засновником вважається харківський полковник Григорій Донець в честь якого було перейменовано одну з центральних вулиць Леніна у зв’язку з декомунізацією в Україні.

Нова Водолага розташована в долині річки Вільхуватка (басейн Сіверського Дінця). З історико-філологічних джерел відомо, що іменник — назва Водолага зустрічається з кількома прикметниками, утворюючи словосполучення — назви поселень (Стара Водолага, Нова Водолага, Мала Водолага). Згадки про них можна знайти вже в XVI—XVII столітті.

Козацькі родини, переселенці з Наддніпрянщини та Правобережної України, які рятувалися від Речі Посполитої, колонізували Дике Поле, давши потужний розвиток Новій Водолазі, яка вигідно лежала на Муравському шляху. І навіть тут жителі слободи чимало терпіли від татарських нападів. В історичних документах є свідоцтва про те, що в 1689 році татари напали і зруйнували Нову Водолагу, погнали людей в неволю. У 1694 році Нуррадин-султан з 15-ти тисячною ордою татар та загоном яничарів грабує й розоряє обидві Водолаги — Стару й Нову. В кінці 70-х років XVII століття були збудовані фортеці так званої Нової лінії (1679–1680 рр.)

1724 року у Новій Водолазі налічувалося 382 двори, а 1730 року у слободі мешкало 4900 жителів. 1732 року тут було дві церковно-парафіяльні школи, а 1749 року відкрили слов'яно-латинське училище. В містечку діяла ратуша, що користувалася власною печаткою з гербом. В адміністративному відношенні Нова Водолага належала до Харківського козацького слобідського полку.

1775 року Нова і Стара Водолаги, Караван були приєднані до Азовської губернії. Жителі Нової Водолаги займалися вичинкою шкір, виготовленням лимарських виробів, пошивом взуття, одягу і головних уборів, винокурінням, садівництвом та гончарним промислом. Також активно розвивалося домашнє виробництво знарядь сільськогосподарської праці, столярних та бондарних виробів. За свідченнями істориків, у 1780 році в слободі було 18 кузень й 34 винокурні.

На базі родовища цінної глини розвивалось гончарне виробництво. Високоякісний з художнім оздобленням посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.

З другої половини XVIII сторіччя на Слобожанщині розвивалось шовківництво, центром якого стала Нова Водолага. Тут був збудований завод, який мав приміщення для розведення шовкопрядів і устаткування для мотання шовку.

1773 року за наказом Катерини ІІ у Новій Водолазі було створене губернське управління по шовківництву, 1800 року його ліквідували та створили інспекцію по шовківництву для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції знаходилось 23 плантації.

1835 року внаслідок сильних морозів загинули тутові дерева, шовківництво занепало, але слобода продовжувала розвиватися.

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Нововодолазької волості Валківського повіту, мешкало 6736 осіб (3256 чоловічої статі та 3480 — жіночої), налічувалось 898 дворових господарств, існували 2 православні церкви, богодільня, поштова станція, училище, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари.

Станом на 1885 рік у колишній державній слободі мешкало 6767 осіб, налічувалось 1159 дворових господарств, існували 3 православні церкви, школа, богодільня, поштова станція, 3 постоялих двори, 4 лавки, відбувались базари по неділях, 4 ярмарки на рік.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 8360 осіб (4163 чоловічої статі та 4197 — жіночої), з яких всі — православної віри.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 8408 осіб.

На початку XIX століття в кустарній промисловості Нової Водолаги значне місце займала переробка тваринних жирів.

Нова Водолага також славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках XIX століття, коли в зв'язку з появою залізниці чумацтво почало занепадати, місцеві мешканці не припиняли зв'язків з Кримським півостровом.

ВОЄННІ РОКИ

19 жовтня 1941 року в Нову Водолагу увійшли німецькі війська. А ще за місяць до цього на території району більшовиками було сформовано партизанський загін із 58 чоловік.

Навесні 1942 року, коли Червона Армія готувалась до наступу, загін отримав завдання пройти в глибокий тил ворога і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня радянські партизани перейшли лінію фронту та 23 травня в Зміївських лісах з'єдналися з партизанським загоном, яким керував Герой Радянського Союзу І. І. Копьонкін. Через декілька днів об'єднаний загін з'явився у Нововодолазьких лісах, з яких і розгорнув бойові дії.

З жовтня 1941 року по 25 лютого 1943 року нововодолазькі партизани знищили 497 німецьких солдат і офіцерів, 69 поліцейських і 5 інших осіб, звільнили з німецького концтабору 200 в'язнів, пустили під укіс два ешелони, знищили 2 гармати, 10 автомашин, підірвали 10 мостів.

У лютому 1943 року на підступах до Нової Водолаги тривали бої вояків Вермахту із частиною 6-го гвардійського кавалерійського корпусу Червоної Армії. Проти 33-го гвардійського кавалерійського полку, який зайняв оборону біля хутора Булахи, виступили два полки німецької піхоти з 25 танками. Радянські вояки, які загинули в цих боях, поховані в братській могилі біля хутора Булахи.

6 березня 1943 року радянським військам довелося відступити з Нової Водолаги. У підвалі зруйнованої лікарні залишилося більше 70 тяжкопоранених бійців. Радянські війська визволили Нову Водолагу 14 вересня 1943 року